Індивідуальна науково-методична проблемна тема

Індивідуальна науково-методична проблемна тема:

"Формування мовленнєво-компетентної

особистості школяра"

 

Принциповим положенням цієї проблеми є створення сприятливих умов для навчання зв’язного мовлення за «законами фантазії, творчості, добра і милосердя».

Теоретичне джерело проблеми – це принципи розвитку мовлення та навчання дітей молодшого шкільного віку української мови, сформульовані відомими методистами М.Гнєздиловим, М.Львовим, Т.Рамзаєвою, Л. Федоренко:

1.     Принцип уваги до матерії мови, до розвитку органів мовлення.

2.     Принцип розуміння мовних значень – лексичних, граматичних, морфемних, синтаксичних.

3.     Принцип оцінювання виразності мовлення.

4.      Принцип розвитку чуття мови.

5.     Принцип випереджального засвоєння усного мовлення.

Розвиток словесної творчості ґрунтується на принципах розвитку літературно-естетичної творчості молодших школярів:

-                      художньо-естетичному;

-                      мовленнєво-творчому;

-                      літературознавчому.

Формування мовленнєво компетентної, творчої та духовно розвиненої особистості школяра здійснюю через такі основні напрями роботи:

1.       чарівний світ мови

2.       світ фантазії і творчості

3.         світ добра і краси

Реалізація завдань кожного напряму може бути ефективною лише за умови, що учень є суб’єктом навчально-виховного процесу, а вчитель забезпечує правильний вибір еективних педагогічних технологій. В аспекті кожної педагогічної технології слід визначити систему методів та прийомів роботи.

Перший напрям – «Чарівний світ мови» - передбачає формування у дітей засад мовленнєвої компетентності, тобто вмінь адекватно й доречно висловлюватись в конкретних ситуаціях (висловлювати свої думки, бажання, наміри, прохання, вести діалог, складати різні види розповідей тощо), використовуючи для цього як мовні, так і позамовні та інтонаційні засоби виразності мовлення.

Мовленнєва компетентність охоплює лексичну, фонетичну, граматичну, діамонологічну та комунікативну компетентності.

Існує певна система вправ, спрямованих на формування мовленнєвої компетентності у дітей. Найцікавіші з них пропоную в додатку 1.

Наступний напрям – «Світ фантазії і творчості». Він передбачає створення умов, які спонукають дитину до словотворчості, а також сприяють розвитку вмінь застосовувати знання у новій ситуації, знаходити різні варіанти розв’язку завдань, що постають перед дитиною.

Метою означеного напряму є навчання словесної творчості, формування прийомів творчої уяви, розвиток творчого, нестандартного, діалектичного, системного мислення у дітей. Практична реалізація завдань здійснюється через застосування методів та прийомів технологій розвитку творчої особистості Г. Альтшуллера.

На основі оригінальних методів розвитку пізнавальних і творчих здібностей дітей (метод фокальних об’єктів, метод моделювання маленькими чоловічками, синектика та інші) було розроблено конкретні практичні завдання, які допоможуть дітям у складанні творчих розповідей, казок, загадок, віршів тощо.

Вправи, спрямовані на розвиток даного напрямку можна знайти в додатку 2.

Усі освітньо-виховні програми містять завдання (як одне з основних для шкільних педагогів) створення умов для духовного розвитку особистості. Саме через рідне слово вчитель може пробудити душу і серце дитини, сприяти розвитку її духовності.

Тому третім напрямом роботи є «Світ добра і краси». Основні завдання даного напряму полягають у:

·        формуванні духовних ціннісних орієнтацій;

·        створенні умов для виникнення духовних станів та почуттів;

·        вихованні емпатії;

·        формуванні уявлень про цінність будь-якого життя;

·        розвитку естетичного сприйняття.

      Окреслені завдання реалізуються шляхом впровадження модульної системи уроків розвитку зв’язного мовлення учнів.

Розвиток мовлення – найважливіша умова успішного навчання молодших школярів.Однією з найважливіших і актуальних  проблем сучасної методики викладання української мови в початкових класах є проблема розвитку мовлення молодших школярів. Зрозуміло, що під час вивчення рідної мови одним із головних завдань є завдання формування і розвитку у дітей правильного, виразного, чистого мовлення.

   Мова ─ одне з див, за допомогою якого люди передають найтонші відтінки думок і почуттів. Саме вона віддзеркалює душу народу, його історію. Збагнути таємницю мови, прочитати історію слів, а звідси ─ предметів та явищ, може тільки той, хто знає рідну мову. Берегти, плекати мову треба змалку, бо добре відомо, що чим багатший словниковий запас людини, тим краще її мовленнєвий розвиток. Людське "Я", внутрішній зміст особистості виникає і формується не само по собі, а тільки в процесі спілкування з тими, хто оточує, де складаються певні особистісні взаємовідносини. І від того, який характер відносин дитини з тими, хто оточує, багато в чому залежить, які саме особистісні якості сформуються в неї. Уже в перші тижні життя в дітей починає формуватися потреба у спілкуванні з людьми ─ особлива потреба не біологічного, а соціального характеру. Спілкування з дорослими розглядається як один із важливіших факторів розвитку дитини в перші роки життя. Тому важливо, щоб із перших днів життя батьки оточували дитину любов’ю і піклуванням, звертались до неї літературною мовою і вчили її говорити правильно, прищеплюючи  любов до рідного слова, власним мовленням засвідчуючи його велич і красу.

     Мовлення ─ важливий засіб спілкування, обміну думками і почуттями між людьми, передачі та засвоєння інформації. З перших днів шкільного життя у дитини виникає потреба у спілкуванні ─ вміння говорити правильно, красиво, логічно. Вміння говорити здавна привертало увагу людства. Про це яскраво свідчить народна педагогіка, в якій питання мови й мовної підготовки людини займає одне з центральних місць.     Відомо, що основним і найважливішим показником рівня культури людини, її мислення, інтелекту є мовлення.  Отже, мовлення ─ це своєрідна форма пізнання людиною предметів , явищ дійсності та засіб спілкування людей між собою. Розвиток мовлення в дитини ─ це процес оволодіння рідною мовою, умінням користуватися нею як засобом пізнання навколишнього світу, засвоєння досвіду, набутого людством.

    К. Д. Ушинський зазначав, що "мова ─ найважливіший, найбагатший і найміцніший зв’язок, що з’єднує віджилі, живущі і майбутні покоління народу в одне велике, історичне живе ціле. Воно не тільки виявляє собою життєвість народу, а є цим життям. Коли зникає народна мова,─ народу нема більше!

  Мова формує людську духовність, відчуття краси слова й образу. Рідне слово є знаряддям для кожної людини. В.О.Сухомлинський писав: "Тільки той може осягнути своїм розумом і серцем красу, велич і могутність Батьківщини, хто збагнув відтінки й пахощі рідного слова, хто дорожить ним, як честю рідної матері, як колискою, як добрим ім’ям своєї родини…"

     Проблеми розвитку мовлення почали висвітлюватися в педагогічній літературі ще в 20 ─ 30 роках двадцятого століття. Однак практика вивчення рідної мови в сучасній школі свідчить, що розвиток мовлення учнів не посідає належного місця в системі педагогічної роботи й часто перетворюється в нецікаве і часто незрозуміле для дитини заучування невідомих мовних категорій. Аби уникати цих явищ , у  своїй діяльності  намагаюся  застосовувати ідеї практичної спрямованості курсу української мови. А це вимагає активної мовленнєвої діяльності молодших школярів у навчальному процесі, оскільки виховання соціально активної, духовно багатої особистості неможливо здійснювати без опанування нею рідною мовою й мовленням в усіх її функціях.

     Як зазначено в Державному стандарті початкової освіти, "мета і завдання цього навчального предмета (української мови) у початковій школі полягає не лише в опануванні грамоти (початкових умінь читати і писати), а й у мовленнєвому розвитку молодших школярів ─ умінь висловлюватися в усіх доступних для них формах, типах і стилях мовлення. Розвиток мовлення має набути статусу провідного принципу навчання рідної мови в загальноосвітній школі, зокрема в її початковій ланці." Як бачимо, молодші школярі за чотири роки навчання у початковій школі повинні оволодіти усним і писемним мовленням на такому рівні, який би дозволяв їм вільно і без перешкод спілкуватися з однолітками та дорослими на будь ─ яку тему, доступну для їхнього віку та розуміння.

     Розвиток   мовленнєвої  компетентності ─ провідний принцип навчання рідної мови в початкових класах. Він охоплює всі сторони мовленнєвої діяльності учнів. Програмою передбачається набуття учнями елементарних знань про мовлення: усне і писемне, діалогічне і монологічне; про особливості висловлювань, обумовлені їх комунікативними завданнями, ситуацією спілкування. Однак найважливішим завданням є розвиток уміння здійснювати всі види мовленнєвої діяльності (аудіювання, говоріння, читання, письмо), на що й наголошується в програмі середньої загальноосвітньої школи. Робота над правильною вимовою, чіткістю й виразністю усного мовлення, над збагаченням словника, правильним і точним вживанням слова, над словосполученням і зв’язним висловлюванням, над орфографічно грамотним письмом має стати основою кожного уроку.Важливим фактором успішної реалізації компетентнісного підходу в навчанні української мови є добір ефективних методів, прийомів навчання і форм організації навчальної діяльності.

   Ці напрями роботи з розвитку мовлення становлять основу для формування у молодших школярів мовленнєвої компетентності.  Дуже важливо, щоб наймолодші школярі пізнавали світ у всій його багатогранності, відчували і розуміли пряме і переносне значення слів, їх найтонші відтінки. А коли дитина зрозуміє і відчує красу рідного слова, вона відчує любов до мови.На своїх уроках вчу розуміти, відчувати і любити рідну мову. До цього здатні всі діти. Тому своє завдання  бачу в тому, щоб розвинути мову учнів, збагатити її, навчити любити і пишатися нею.

     З перших днів навчання дитини в школі  я працюю   над розвитком активного словника учнів, бо це дуже знадобиться у майбутньому житті, допоможе їм правильно та впевнено викладати свої думки, вільно спілкуватися з однолітками та дорослими. Коли дитина не шукає слів для висловлювання своєї думки, вона позбавлена багатьох комплексів, а тому завжди активна в розмові, оперуючи потрібними словами і мовними зворотами. А такий результат досягається тоді, коли дитина не тільки чує і бачить слово, а відчуває і розуміє його значення, знає, коли і як це слово треба вжити.  Мовленнєва компетентність учня ─ це  дуже важлива умова його успішного навчання. Чим більше дитина читає, переказує, слухає, тим краще розвивається її пам’ять, а, отже, тим легше їй засвоювати знання з усіх навчальних дисциплін, які вивчаються в початкових класах. Забезпечити мовленнєвий розвиток молодших школярів ─ це означає навчити їх грамотно висловлюватись в усній і писемній формах мовлення, дотримуючись норм української літературної мови. Щоб розвинути та удосконалити мовлення школярів потрібна щоденна клопітлива  робота над оволодінням основними мовними нормами. У цій роботі  одне з основних місць посідає   збагачення словникового запасу учнів. Засвоюючи нові слова, учні вчаться правильно їх вимовляти, наголошувати, пояснювати значення, удосконалюючи звуковимову, яка є складовою частиною мовленнєвого розвитку, мовної культури.  Мовленнєвий розвиток,  якого досягли діти у початкових класах, забезпечує основу подальшого навчання і виховання молоді.  Особливу увагу приділяю розвитку усного і писемного мовлення, постійно розширюю   життєвий досвід учнів:  вчу  їх спостерігати, уявляти, творчо мислити й відчувати,  оцінювати і узагальнювати, а потім передавати словом усе побачене, почуте, пережите.

    Читання ─ один з основних компонентів розвитку мовленнєвої діяльності школярів, один із важливих засобів формування особистості. Тому так важливо саме в початкових класах сформувати в учнів технічну сторону читання, уміння працювати з різними видами текстів, забезпечити

максимальний вплив твору на школяра. Розвиток мовлення у молодшого школяра виявляється в тому, що в нього виробляється навичка читання, тобто досить швидке і правильне пізнання літер та їх поєднань, і перетворення побачених знаків у вимовлені звуки, звукосполучення, тобто у слова.     Для цієї роботи  використовую   насамперед аналіз, абстрагування й узагальнення; вона розвиває в дітей гнучкість мислення та мову.

   Під час читання словниковий запас молодших школярів активно поповнюється , а самі висловлювання стають більш повними, емоційними та яскравими. Важливим є те, що дитячий словник збагачується не тільки кількісно, а й якісно.  Використані на уроках статті для читання та художні ілюстрації ознайомлюють дітей з новими словами в галузі науки, техніки і культури, трудової діяльності людей, назвами рослин, тварин, предметів побуту. Поповнюється лексика, пов’язана з різноманітною діяльністю самих дітей, як на уроках, так і в позаурочний час.

    Обов’язковим своїм завданням бачу   ─ навчити дітей вчитися, а це неможливо без уміння читати і працювати з книгою. Специфіка роботи на уроці читання потребує від дітей багаторазового перечитування слів, речень, текстів, а це швидко стомлює. Тому  наповнюю кожен урок    рідної мови   позитивним  зарядом,  красою, любов’ю і радістю, а особливо це стосується уроків розвитку мовлення, на яких діти вчаться висловлювати свої почуття, думки, творчо мислити. Намагаюся   давати учням можливість активно розвивати свій словник,  заглиблюватись у джерела народної творчості.  Вчу  дітей бачити і відчувати красу рідного краю можна  на екскурсіях, які передують урокам розвитку зв’язного мовлення; у картинах художників, у власних малюнках, кольорових репродукціях та фотографіях.

    Ці напрями роботи становлять основу для формування у молодших школярів мовленнєвої компетентності. Дуже важливо, щоб наймолодші школярі пізнавали світ у всій його багатогранності, відчували і розуміли пряме і переносне значення слів, їх найтонші відтінки. А коли дитина зрозуміє  і відчує красу рідного слова, вона відчує любов до мови. Розуміти, відчувати і любити рідну мову здатні всі діти. Тому завдання вчителя полягає в тому, щоб розвинути мову учнів, збагатити її, навчити любити, пишатися нею.

Демократичні зміни, що відбуваються в суспільстві, безперечно, позначаються на завданнях шкільної освіти. У Національній доктрині розвитку освіти України передбачається постійне оновлення змісту та навчально-виховного процесу. Він повинен будуватися відповідно до потреб особистості та індивідуальних можливостей дітей, зростання їхньої самостійності й творчої активності, що в кінцевому результаті має змінити демократичні основи громадянського суспільства й прискорити його розвиток.

Опанувати основами суспільно значущої діяльності – одна з провідних потреб молодших школярів. Це потребує від них набуття вмінь діяти на психологічному оптимумі, реалізувати свій потенціал, досягати гармонійних взаємин у колективі з однолітками, зі старшими, з довкіллям.

Переорієнтація суспільства на розвиток людини зумовила якісно нові вимоги до вивчення шкільних предметів. Наразі робота вчителя спрямована головним чином на формування національно мовної особистості – людини, яка володіє вміннями і навичками комунікативно вправно користуватися всіма засобами української мови, постійно виявляти увагу до культури й естетики.

Важлива роль у цьому плані відводиться читанню – одному з основних компонентів розвитку мовленнєвої компетентності школярів, одному із важливих засобів формування особистості. Найважливіше завдання початкової школи – навчити дітей вчитися, а це неможливо без уміння читати і працювати з книгою.

Сучасними програмами навчання й виховання дітей молодшого віку передбачена робота з текстами казкового змісту. В основному це аналіз текстів казок, його переказ і складання нових казок на основі зміни відомих.

Чудодійним методом розвитку мовлення дітей  називав В.О.Сухомлинський казку. За його словами, це «свіжий вітер, що роздуває вогник дитячої думки і мови». Завдяки казці дитина пізнає світ не тільки розумом, а й серцем, відкликається на події та явища навколишнього життя, висловлює ставлення до них. Початкове духовне виховання дитини відбувається також у казці. В.О.Сухомлинський акцентував увагу педагогів на використанні казки як засобу розвитку творчого мислення. За його словами. казка – це активна естетична творчість, що захоплює всі сфери духовного життя дитини – її розум, почуття, уяву, волю. Без казки – живої, яскравої, що оволоділа свідомістю і почуттями дитини, неможливо уявити дитячого мислення і мови. Казка – це духовне багатство народної культури, пізнаючи яке, дитина пізнає серцем життя народу. Створення казок – це один із найцікавіших для дітей видів поетичної творчості. Водночас це важливий засіб розумового розвитку. Як би не творчість, не складання казок, мовлення багатьох дітей було б плутаним, а мислення – хаотичним. Саме казка задовольняє жадобу дитячого пізнання, інтерес до навколишнього.

Казки сприяють розвитку у дітей творчої уяви, логічного та образного мислення. Слухаючи казки, діти й самі прагнуть їх складати. В.О.Сухомлинський писав: «Якщо мені вдалось домогтись, щоб дитина, в розвитку мислення якої  траплялись серйозні  затримки придумала казку, пов’язуючи у своїй уяві декілька предметів оточуючого світу,- значить можна сказати з упевненістю, що дитина навчилася мислити.» Отже великий педагог націлював увагу педагогів на використання казки як засобу розвитку творчого мовлення дітей. Казка, вводячи молодшого школяра у світ фантазії, пробуджує їх до активної діяльності: спочатку до співтворчості, а потім до творчості. Ознайомлюючись із чужими казками і створюючи свої, дитина прилучається до мистецтва, як одного з видів естетичної діяльності людей. Специфіка казки надає такому прилученню природного і доступного характеру, дає змогу навіть малятам, створювати речі, які мають певну художню цінність. Створення казок корисне для дітей. Адже дитина відчуває свою єдність з художником, переживає радість, почуття творця, а це дуже цінне в мовленнєвому розвитку. Найважливіше те, що створюючи казку, дитина вільно висловлює свої думки, враження, почуття.

Казка є одним із вирішальних факторів, що визначають розвиток словесної творчості молодшого школяра. Саме до казки наближаються дитячі словесні твори. Казки дітей відображають теми та зміст народних казок, герої дітей діють у нових ситуаціях, але з типовими рисами народних героїв, запозичуються специфічні елементи побудови сюжету.

Працюючи над проблемою «Формування мовленнєвої компетенції учнів» в початкових класах я використовую такі прийоми складання казок:

        Додавання у казку чарівних предметів;

        Введення у казку нового героя;

        «Салат із казок» (поєднання в одній казці героїв з різних казок та придумування їх спільних історій);

        «Казка навиворіт» (зміна характеру героїв на протилежні);

        Зміна місця події казки;

        Зміна кінцівки казки;

        Самостійне створення казки.

Мовленнєвий розвиток дитини є головним інструментом, за допомогою якого вона встановлює контакт із довкіллям, завдяки якому відбувається соціалізація дитини. У молодшому шкільному віці закладається фундамент культури мислення, мовлення і спілкування, розвиваються комунікативні здібності, пізнавальна активність, образне творче мислення. Саме початкова школа покликана сформувати в дітей інтерес до краси і мудрості живого слова, його значущості у житті людини. Мовленнєва компетенція є однією з провідних базисних характеристик  особистості. А своєчасний  і якісний розвиток  зв’язного мовлення  - важлива умова повноцінного мовленнєвого розвитку учня.